Літо, село, обідня пора. В садку біля хати в холодочку за столом сидить господар і їсть з великої миски вареники. По одному наколює виделкою, вмочує в глечик зі сметаною, і непоспішаючі, відправляє собі до рота... За цим спостерігає дві пари очей: великого хазяйського собаки-вовкодава, що сидить на цепу біля калитки і сусіда-пяндилиги, який щойно прочумався після вчорашнього, і страшенно голодний, із-за паркана, супроводжує поглядом кожний вареник, ковтаючі слину. Наївшись, господар бере вареник, змочуючи його в сметані і кидає псові, - хап і вареник щез в собчій пащі. Один, другий, третій...
- Так, може, варениками пригостиш, - озвався з надією сусід.
- Ну, щож, заходь.
- Так там же собака...
- Так отож...
еще анекдот!
